Вітання з нагоди Дня соборності України
Дорогі співвітчизники!
Сьогодні Україна відзначає чергову річницю проголошення Акту Злуки Українського народу, нині більш відому як День соборності Української держави.
Звертаючись до передісторії цього дня, нагадаємо, що 22 січня 1919 року у місті Києві на Софійській площі відбулися урочисті збори, на яких був проголошений Акт Злуки (об’єднання) українських земель, засвідчений Універсалом про об’єднання Української і Західноукраїнської Народних Республік в єдину соборну державу Україна. Ним стверджувалось об’єднання двох тодішніх держав, що постали на уламках Російської і Австро-Угорської імперій, говорилося про те, що «однині народ Український, визволений могутнім поривом власних сил, має змогу об’єднаними дружними зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну самостійну державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду». Ця подія відіграла одну з ключових ролей для подальшого становлення нашої державності й привела в кінцевому підсумку до проголошення суверенітету і незалежності на початку 1990-х рр.
Однак нині цей День, День соборності України вже не видається якимсь особливим. З якоїсь причини він не викликає почуття радості й гордості за свою Батьківщину, не пробуджує з глибин української душі ревного патріотизму і непереборного бажання до активної дії. Чому? Вочевидь тому, що єдність країни полягає не лише в єдності її регіонів, непорушності їх кордонів, цілісності територій, а й у єдності думок, спільності цілей, солідарності позицій, свободи від нав’язаних переконань… Що все це означає для кожного українця в реальному житті? Як мінімум, розуміння того, що ти не один, чітке усвідомлення своєї потрібності своїй країні, готовність докласти спільних зусиль до побудови бажаного і жаданого, зрештою, переконливе відчуття твердості землі під ногами, господарем на якій є ти сам.
Соборність є символом незмінності нашої з вами спільної мети – досягнення добробуту і злагоди удома та поваги і визнання за рідним порогом. Проте будь-який символ, аби залишатися таким завжди, потребує наповнення його живою силою, цілком матеріальною для того, аби наші вороги і недруги не могли його зруйнувати одним помахом руки із ворожою гарматою. Такою силою є люди, народ, кожен з нас, чию внутрішню енергію потрібно спрямувати на побудову власного майбутнього вже зараз та збереження пам’яті минулого до завтра. І тільки усвідомивши це, ми станемо по-справжньому вільними, а ставши вільними, ми будемо єдиними!