Радикалізм як політична ставка нашої сучасності
Свою історію ми пишемо зараз. І кожен з Вас має шанс стати свідком творення цієї історії. Ми лише почали її писати, тож перш ніж говорити про те, чого вже досягли, вважаємо за краще звернутися до витоків радикалізму, аби кожному з Вас стала зрозумілою його істинна суть.
Ми розуміємо радикальне як таке, що проникає до коріння проблеми, до суті явища, до самих основ – і тому є таким, що ці основи сколихує. Зрозуміло, це не кожному сподобається, тим паче консервативній неоліберальній владі. Така влада віддає перевагу створенню ілюзій для народу замість забезпечення бажаного в реальній дійсності. Така влада радше ігноруватиме проблеми, аніж визнає їх існування. І така влада, в тому числі в нашій країні, користується широкою підтримкою зарубіжних «благодійних» фондів та «неурядових» організацій, які своїми грантами і фінансовою підтримкою пропагують експорт ліберальної демократії в усіх її проявах, маскуючи під її гаслами корупцію, націоналізм та фіскальний тероризм, що їх руками державницької машини активно впроваджують у вітчизняну суспільно-політичну дійсність.
Однак ми хотіли б поговорити з Вами про альтернативу такій демократії – про радикальну політичну думку. А вона має куди глибшу сутність, ніж здається, і куди довшу історію, ніж про неї розказують.
Та радикальна ідеологія, провідниками якої ми себе вважаємо, пройшла чималу історію і зародилася ще у середині ХІХ століття. Однією з провідних країн-носіїв радикально-демократичної моделі політичної культури справедливо вважається Франція, яка однією з перших в сучасному світі проголосила республіканські ідеї. Французькі радикали зарекомендували себе принциповими прихильниками парламентської республіки, свого часу активно захищаючи її інститути. Доктрина солідаризму, сформульована одним з лідерів радикалізму наприкінці ХІХ століття, слугує невід’ємною частиною європейської політичної культури. І хоча сьогодні ця культура за загальним визначенням є ліберальною, це справедливо лише за формою, однак за суттю вона багато в чому спирається на засадничі принципи радикальної ідеології. Недарма відомий французький політолог Моріс Дюверже свого часу відзначав, що «зрозуміти радикалів – означає осягнути сутність європейської політичної думки і європейського політичного життя в цілому».
Слово «радикал» за загальним уявленням вперше з’явилося у Франції в 1820 році. Однак прийшло воно з Англії, де радикалами називали прихильників найбільш крайньої опозиції. В принципі, з тих пір значення цього слова не змінилося, а сьогодні радикалом називають прихильника корінних змін і корінних рішень на користь цих змін. Однак в силу низки політичних та історичних подій, що відбулися в світі за останні двісті років, радикалів помилково почали асоціювати не з реформістськими, а з революційними діями, хоча це абсолютно не відповідає дійсності.
Спочатку радикалізм, власне, являв собою не доктрину, а лише політичну позицію, яка полягала у вкрай негативному ставленні до монархії та авторитарної влади. Перші радикали глибоко вірили у можливість існування в суспільстві устрою, який був би заснований на розумі та свободі, на активній соціальній політиці. Тоді радикали часто вигукували гасло «вітчизна в небезпеці!». Це гасло, на превеликий жаль, актуальне і в наш час.
Одним з перших ідеологів радикалізму став міністр внутрішніх справ Франції Александр Роллен. Не піддаючи сумнівам класичні цінності лібералізму, він прагнув доповнити їх принципом народного суверенітету. Цікаво, що сьогодні цей принцип вважається невід’ємним для будь-якої політичної системи, яка претендує на звання демократичної, однак заклали його не ліберали, які спочатку взагалі виступали категорично проти, а саме радикали. В 1848 році Роллен запропонував доктрину політичної демократії, заснованої на ідеї прямого загального виборчого права, рівності всіх перед законом і поступового перетворення суспільства шляхом конструктивних реформ. Фундаментом соціальної політики цієї доктрини стали ідеї щодо необхідності захисту інтересів незаможних верств населення, приватної власності та природних благ і ресурсів, від свавілля великого капіталу і корумпованої державної машини.
Після проголошення Третьої Республіки в 1848 році Франція стала носієм спадку липневої Революції, що, за твердженням істориків, кардинально змінила суспільство з точки зору громадянської рівності й свободи, але не надала йому конституційної стабільності. Згадаймо події 2004 року в Україні: нічого не нагадує?!
В 1869 році один з ідеологів французьких радикалів висунув програму, яка пізніше перетворилася на справжній маніфест радикалізму. Її основні вимоги зводилися до забезпечення послідовної, гарантованої законом свободи особистості, свободи ЗМІ, зібрань і об’єднань, обов’язкової початкової і середньої освіти, а також до ліквідації постійної армії та зміни системи оподаткування. Конкретні пропозиції в соціальній сфері тоді не були висунуті. Однак, в програмі говорилося, що проведення економічних реформ залежить (!!!) від політичної трансформації суспільства, по мірі розвитку якої вони будуть намічуватися та розроблятися, спираючись на принципи соціальної справедливості та рівності. Ми – тієї ж думки.
В 1881 році один з проводарів європейської радикальної демократії Рене Гобле висунув тезу: «Справі свободи змінює людина, що провела на її захист найславніші та найрозгорнутіші кампанії». Цікаво, наскільки справедливими виявилися ці слова для одного з вітчизняних політиків нашої з Вами сучасності.
За твердженням одного французького історика, радикали із самого початку націлювалися на створення суспільства, заснованого на принципах свободи і раціоналізму. Вони вірили і незмінно вірять у єдину і нероздільну парламентську республіку, вони вважають, що всі проблеми виникають від того, що принцип парламентської республіки не застосовується в повній мірі (тобто користуються змішаними формами правління, як у нас, приміром), і вони беруться допомогти, переслідуючи суспільне зло до самого його кінця: от тому і назвали себе радикалами. При цьому культ такої форми правління не задовольняє їх остаточно: вони прагнуть вкласти у нього «живий» зміст… Тому, бажаючи бути впевненими, що демократичній програмі не загрожує нове банкрутство, вони іноді додавали до свого імені епітет «соціалісти». Однак, на відміну від соціалістів, радикальні демократи завжди рішуче висловлювалися на захист інтересів приватної власності, вважаючи її гарантом свободи кожного індивіда. Вони борються проти спекуляції на ринку, проти всіх тих проявів великого капіталу, що неодмінно перемагає конкуруючий з ним дрібний і середній бізнес, називаючи це безумовним зловживанням.
Відомий французький політичний діяч Леон Буржуа так сформулював позицію радикальних демократів: «Радикальна партія не визнає безумовної необхідності втручання держави у відносини праці й капіталу: вона переконана, що справедливість може бути здійснена шляхом реалізації гарантованих в реальному житті прав і свобод. Вона буде заохочувати появу нових і нових підприємств, великих компаній і корпорацій, вважаючи вільну асоціацію найкращим засобом покращити життя робітників. Вона не вважає державну монополію (на відміну від соціалістів) дієвим засобом регулювати соціальне питання, позаяк соціальне питання виникає лише тоді, коли держава ігнорує запити і потреби своїх громадян». Засобами, які здатні забезпечити соціальну рівність, радикали вважали і вважають податкову систему, надійний соціальний захист і ефективну роботу профспілок. Саме в цьому полягав соціалізм радикалів, який насправді був солідаризмом.
Радикальні демократи говорили, «демократія є не тільки формою правління, вона є формою організації всього суспільства взагалі. Політичній рівності має відповідати рівність економічна: держава має водночас бути демократичною і соціальною». Це, на нашу думку, означає, що декларуючи політичну рівність юридичними засобами, держава відмежовується від виконання своїх обов’язків перед громадянами, передусім у тому, що стосується їх особистого добробуту і матеріального статку.
Доктрина солідаризму, покладена в основу соціальної політики радикалізму, базується на тому, що мовчазною згодою між людьми встановлюється своєрідний договір, в силу якого ми з Вами зобов’язані виконувати соціальні обов’язки пропорційно вигодам, які дає нам суспільство. Це значить, що на кожному з нас лежить його «соціальний обов’язок». І найбільш справедливою політикою буде та, яка приведе до регулювання наших взаємних обов’язків.
Хтось скаже, що це чимось нагадує соціалізм, і солідаризм дійсно є соціалізмом, однак соціалізмом неколективістським. Нашим ідеалом слугують свобода особистості і непорушна приватна власність. Соціалістичну ж ідею про боротьбу проти капіталізму ми змушені категорично відкинути, оскільки вона заперечує природний порядок речей: нерівність в суспільстві закладено природою походження самої людини, а відтак здолати її неможливо і протиприродно.
Так от, саме відсутність солідаризму в ліберальному суспільстві і не влаштовує нас, радикалів, тому основною нашою метою є заміна пошуку особистого благополуччя в ліберальному суспільстві ідеєю благополуччя індивідів солідарної групи, що, погодьтеся, набагато краще, оскільки коли немає незадоволених, немає і загрози посягань на ваші права.
Солідаризм відводить державі роль виразника інтересів людини. Це означає, що держава може втручатися в регулювання соціальних стосунків, однак лише для того, аби допомогти людині виконати свої зобов’язання перед іншими людьми, а не заради того, аби нав’язати їй стиль життя і спосіб мислення.
І саме солідаризм, на думку багатьох, допоміг радикальним демократам наблизитись до формування справжньої доктрини. З плином часу доктрина радикальної демократії змінювалася і коригувалася, у неї з’являлися нові ідеологи та ідеї. Однак суть її зводиться до одного, не зрікаючись своїх принципів та ідей формувати уряд і владу, що претендуватимуть на реалізм в усьому і здійснення тільки того, що є здійсненним.
Нагадаємо, радикальне мислення виникло як повстання розуму проти суспільної несправедливості, державної брехні і політичного лицемірства. Сьогодні наше покликання аналогічне.
Більшість сучасних українських партій є ідеологічними лише за назвою. Жодна з них виявилася нездатною запропонувати щось більше за пусті політичні гасла та популістські вигуки. Ми ж сповідуємо справжні цінності, цінності середнього класу, парламентської форми правління, захисту незахищених верств населення, виступаємо за демократію власників, в якій підвищення соціального благополуччя кожного забезпечить кожному гідне місце в оточуючому його суспільстві.
Свобода, солідарність і справедливість – основа цього суспільства, а глибока віра в необмежені можливості розуму і перспективу нескінченного суспільного прогресу в умовах демократії – його головна стратегія.
Сьогодні ми створюємо партію, щоби протистояти націоналістам і ліберальним популістам, забезпечити перехід до парламентської республіки і становлення соціальної держави, в якій кожній людині буде забезпечено добробут, утворити інститути влади, які працюватимуть на інтереси народу, а не на власні інтереси, і вберегти нашу державу від того, аби вона розчинилася у вирі протистояння інших держав за те, хто справлятиме свій вплив на нас.
Політичні партії формують діючі політики для задоволення виключно власних, вузьких і меркантильних інтересів, для забезпечення власного політичного зростання і проходження у велику владу, для виконання комерційних замовлень бізнес-структур, для лобіювання їх інтересів у чинній владі. Ми формуємо спільноту, яка стане стрижнем нашого суспільства і лобіюватиме наші з Вами інтереси, щоби вже сьогодні (а не в примарному завтрашньому дні) наблизити до себе суспільство майбутнього, надією і опорою якого є тільки ми самі!!!